Буває по-різному…
Один мій друг точно знав:
Любов – це фонетика.
Невпинна вібрація язика,
яка переростає у звук ррр…
Крапочка літери [і] захована за щокою.
Чергування шуму і тиші,
тиші і шуму…
Легке божевілля.
Своєрідний дисонанс.
Один мій друг надто любив фонеми.
Вони виповзали із середини
і залишались десь на кінчику язика.
Були його силою та змістом…
Могло б скластись по-іншому.
Тільки хто знайде в собі сили переписати сюжет?
Коли мій друг навчився бути глибоким,
його назвали аутистом
А він всього лиш вірив у звук більше,
ніж у саму людину.
А він всього лиш ніс в собі щось,
що з’явилось за мільйон років до світла.
А він всього лиш знав напевне:
Любов – це коли нікого немає.
Любов – це коли тебе нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433357
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2013
автор: ІлюзіЯ