О небо, небо! Скільки в нім снаги!
Я падала й спиналася на ноги
І між туманів темних і густих
Знов торувала до зірниць дорогу.
Віршую долю сотнями ночей,
Печуть слова, як вигріте каміння.
Тепер мені не боляче, лишень
Без пломені я жити чи зумію?
Ввійшли думки, як промінь крізь вікно,
Здається, все було давним-давно…
Та день без сонця ще не охолов,
Ще безгоміння даль не пеленало.
На тінь сади підперлися недбало,
Неначе на горби моє село.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433362
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2013
автор: Леся Shmigelska