Поезія, присвячена поезії (Во віки, справді, вічна)

Коли  руками  хмари  розведу,

До  тебе,  зіронько,  прийду.

І  хочеш  моркви  принесу,

А  хочеш  з  неба  я  стрибну,

Щоби  забуть  життя  невічне

і  журбу,

Щоби  не  мучаться  довічно

У  тому,  що  не  вічне:

і  горе  особисте,

і  щастя  променисте,

і  твоє  волосся,

чарівнеє,  зернисте,

і  на  ланах  колосся,

яскраво  золотисте,

і  те  все,  що  прозоре

та  імлисте,

вікно  гратоване,

не  склисте,

та  й  більше  щастя  особисте—

усе  не  вічне.

І  лише  ти,  поезіє,  одвічна,

Во  віки,  справді,  вічна!

08.07.1998  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433814
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.06.2013
автор: Ростислав Сердешний