Я так люблю тебе… до божевілля,
До сотень слів, записаних пером.
І знай, моя душа, немов з похмілля,
Тебе щоночі кличе перед сном.
А мої руки досі ще шукають
Тих особливих дотиків твоїх.
Таку любов, мабуть, не забувають.
А ти любити так, як я, не зміг.
А я з тобою була щира й вірна.
Що саме не знайшов ти у мені?
І вже, нарешті, лиш тобі покірна,
Я втоплена й загублена в тобі.
І уже вкотре я покличу… де ти?
Та ти б уже прийшов, якби хотів.
А так любити вміють лиш поети,
До божевільно зболених віршів.
І вже ніхто, мабуть, не допоможе,
Бо інший шлях обрав для себе ти.
А я крізь сльози прошепочу: «Боже,
Прошу, оберігай його завжди».
26.06.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433823
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2013
автор: Альбіна Кузів