Тихий день, пекельний вечір,
Дощ змиває,
Грім все грає.
Я візьму себе за плечі,
Бо ніхто вже не тримає.
Брешеш, справді всі тримають!
Сильно так
Тікати хочу,
Але ж звідки вони знають
Про його безмежні очі?
І про наші дивні ночі
О,
як серце вибухало!
Й ми були такі охочі,
Але мало, нас так мало!
Не тримав мене ні миті
Я у ноги
Край дороги.
І серця мої розбиті
І до біса застороги!
Покалічив, а я рада.
Покохала
І продала,
Глузд - єдина моя зрада
Так, пропала. Я пропала!
Не кохаєш? Справді, милий?
Сумно.
Ех, ревіти марно.
Плач нікчемно тут безсилий.
Ти такий жахливо гарний!
А я п"яна. Дощ зі мною.
І ми падаєм,
Нестримно.
Чесно? Краще із тобою:
Завжди літо й трошки зимно.
Я зникаю. А для раю..
Покахай мене
Я знаю.
Ні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434163
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2013
автор: Романова