Жив-був письменник. Чесно й нелукаво.
Та долі у митців прихильної нема.
Було: здіймався в ореолі слави,
Або змовкав, забутий усіма.
Але в той рік… Тоді були аншлаги,
І на його вистави сунув люд.
Ніхто не знав тоді ще про ГУЛАГи.
Рік сорок сьомий награвав прелюд.
А ще – чутки. Подейкували тихо,
Що в Придніпров’ї голод. І зима…
Племінника згадав він раптом. Лихо!
У нього ж батька й матері нема!
Володьку, брата, розстріляли німці.
Померла жінка з горя й від турбот.
Війна печалі розлила по вінця.
Де ж хлопчик? Скрутно зараз, лишній рот…
Зигзицею летів на Полтавщину.
Знайшов! Обняв, і в місто – на плечах.
- Ще потерпи. Ти будеш жити … Сину!
А хлопчик спав, і бачив хліб у снах.
Григорію! Тобі Господь поставив
Два обеліски в пам’яті у нас:
Один за твої книги і вистави,
А другий – що дитя від смерті спас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434181
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.06.2013
автор: Валерій Голуб