Часом хочеться від усього втекти.
Забути все те що турбувало.
Покинути все і далеко піти.
Невже з вами так не бувало?
Як важко коли не маєш мети.
Живеш кожен день аналогічно.
Коли оточують неживі предмети.
І втеча виглядає зовсім логічно.
Я втрачаю зв'язок з цим світом.
Втрачаю землю з-під ніг.
Земля прикрашена вишневим цвітом.
Шкода що так і не зміг...
Та що там! Я просто не встиг.
Нічого не встиг я відчути...
Емоції різні... Час застиг...
Та все ж неможливо забути...
Не може так бути. Не може!
Навіщо це все? Мені...
... окрім мене ніхто не допоможе.
Де спокій знайти мені?
Цей квест вже довго триває.
А головний герой все ще блукає.
Часом нетерпіння дах зриває.
Ще трішки... не він один шукає...
А хто шукає той завжди знайде.
А може воно саме прийде...
Не важливо що було.
Суть в тому що буде...
(28 лют 2011 в 0:29)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434258
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2013
автор: Sirko