Над натовпом висіла тиша... така, яка буває перед громовицею... наелектризоване повітря, здавалось вибухне...
І ось хвилі зловіщого шепотіння почали наростати осинним роєм...
- Розпусниця!
- Хво-й-даааа!
- Відьма! відьма! відьмаааааа!
Натовп розступився...
Вона зовсім не була схожа на спокусницю... відьму... хіба що блиск зелених очей... і погляд... в тому погляді жила веселка... в ньому вловлювалась гра бісиків і спів янголів... звабливість і холод...
Вона йшла легко, майже не торкаючись землі... її очі відшукували у натовпі його... того, заради кого...
Яка ж вона тривожно-гарна!!!!
Спалах смолоскипа... і погляди блискавкою зустрілися... клаптями понищених картин відроджувалось минуле у його пам"яті:
...поцілунок лиш дотиком чуттєвих губ...
...сплетіння тіл, під місячним сяйвом...
...моя...
...мій...
...назавжди...
І дзенькіт золотих монет, що так нагадував сміх диявола...
Відірвавши погляд, він прошепотів одними лиш губами:
- Відьма...
Язики полум"я насолоджувались спокусливим тілом... у її погляді чорніла пустка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435426
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2013
автор: Лія***