Із неба тихо падав дощ,
А краплі входили у землю.
Не говори, ти - краще змовч,
Щоб зустріч не була даремна.
Вже скільки часу разом ми
У спокої цілуєм ночі.
Я зрозумів після зими,
Кому ще раз погляну в очі.
Заглянув в дощ – тебе немає,
Із сумом прогуляюсь знов.
Чому ти їдеш, як кохаю,
Ти ж не топчи мою любов.
А дощ все йшов щораз сильніший,
Тобі писав свої я вірші.
Щораз він бив мене в обличчя.
Баланс, тривога, протиріччя.
«Ти не впадеш», - скажу ще раз.
Почуй з дощем в чужій країні.
Благословлю наш спільний час,
Пандори скриня у руїні.
Ще дощ ішов в природи лоно
Зросив надію і любов.
Твоя душа, мов біле гроно,
Моя ж чекає знов і знов.
Пройде все літо, може, й осінь,
Зима злетить, немов літак.
Ти не впадеш у прірви косінь,
Хай навіть все буде не так.
25 червня 2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2013
автор: Oleg Gavrilevich