́[i] (Казка)
Колись давно – жив собі Іван,
Був він хлопець працьовитий.
Тримав біля себе його пан,
Але той пан – не був турботливий.
То була лиха і жадібна людина
І не любив той пан нікого,
Лишень любив він сина –
Єдиного сина свого.
І вирішив Іван втекти,
Аби знайти кращої долі,
Але де ж її шукати –
В неволі чи на волі?
І втік…
Блукаючи лісами і полями,
Займався полюванням,
А одного разу вийшов із лісу і потрапив до галявини,
Завмер Іван із здивуванням.
На галявині, посеред лісу –
Стояла хатина –
Вона обвішала від часу,
Але все ж була гарна, мов красуня-дівчина.
Хлопець, до дверей хатини підійшов
І в двері постукав,
Але на гуркіт із хати – ніхто не вийшов.
Задумався Іван і лоба почухав,
Несподівано, раптово – двері хатини відчинились
І немов Яга казкова –
На ганку стара бабця – з’явилась.
Була вона – страшна і навіть потворна,
Та добру душу мала.
І хоча самотня і стара була вона –
Завжди добрим людям – допомагала.
Промовила Бабця до Івана
- Давненько, на тебе, синку, я чекала.
- Добра, ти людина
- За це, тобі, я б, подарувала –
- Щастя, але його, повинен – сам, ти заробить.
- Я ж лишень можу – пораду дати, навчити –
- Як його здобути.
- Зайди до хати,
- Поїж і відпочинь,
- А я, тобі, тим часом розповім
- Ранком, тобі, доведеться вирушати у далеку дорогу, далечінь.
- Зрозумів?
Зайшов до хатини, хлопець змучений,
Сів за стіл, поїв приготовану – бабусею вечерю,
А стара, знову почала, його, навчати.
– Як знаєш, ти, напевно – ніччю велике свято –
– Івана Купала.
– Раз в рік, в ніч на Купала
– Немов зірка казкова
– Квітка розквітши – засяяла
– Ніби сонечко веселкове.
– Ту квітку – люди, шукають здавна,
– Бо вона – виповнює бажання
– І чаклунською силою наділена,
– Лишень потрібно знайти її до – світання.
– Поки перші не заспівають півні,
– Інакше – чаклунство – згине,
– Але будь, ти – обережний –
– В цю ніч відбуватимуться речі дивні.
– Візьми з собою – ножа гострого,
– Та йди без остраху до лісу темного,
– Там побачиш – вежу замку старовинного –
– Вже зруйнованого.
– Там густа папороть – росте
– І в цю ніч – вона розквітне.
– Будь обережний, дивись по сторонам –
– Лихий – буде йти по твоїм п’ятам.
– Перед папороттю, метра зо два
– Візьми ніж і намалюй коло,
– Коли прийде час, настане пора –
– Добре озернись навколо.
– Та хутчіш до неї, ти біжи,
– А як зірвеш, то хутчіш назад спіши,
– Та не оглядайся –
– Бо станеться біда, тож біжи і не озирайся.
– Ти – будеш чути крики, голоса –
– Та не озирайся, то не чудеса –
– То лихий, тебе наздогнати хоче.
– Ось і сміється, зубами скрегоче,
– Та заспіває півень – і все мине –
– Як сон розтане і як дим до неба полине,
– А тепер збирайся –
– Не вагайся – тобі рушати час!
– Дякую Бабця, тобі – за їжу і пораду
– Тепер я певен – все буде добре, добре – я дам собі раду!
Поївши,
Відпочивши.
Із бабусиного порогу –
Юнак – вирушив в дорогу.
Почало темніти,
Хлопець дістався до руїн вежі,
Вирішив він трохи перепочити,
Та накресливши коло – ліг у його межі.
Проснувся юнак – коли вже ніч настала.
Та ось неподалік – квітка папороті вже засяяла.
У лісі довкола – лиха сила гуляла.
Іван підвівся із землі
І не гаючи часу –
Поки, його ще не було видно в колі, в темноті –
Стрімглав побіг. Зірвав квіт папороті і гайда з лісу.
Побіг, затиснувши в руці – квіт дивний,
Раптом чує, наче хтось женеться,
Відчуває – наче бачить сон страшний,
Але надіється, що все – минеться…
– Іване, Іване – зупинись,
– Зачекай, не втікай.
– Не впізнав! Так обернись і подивись! –
– Це ж я! – Кохана, твоя!
– Ні! Моя кохана – померла! Брешеш ти!
– Лукавий демоне,
– Не бачити , тобі – цієї диво квітки!
– Ні! Ні! Я ще жива –
– Обернись!
– Чуєш мої слова?
– Коханий мій! – На мене, подивись!
Нічого не відповівши –
Іван з останніх сил втікає,
У серці рану затаївши,
Аж ось – його, хтось, за ногу хапає.
І голосно сміється
– Попався!
Та ні! Ось перший півень – заспівав, здається
І мариво –
Яке за ним гналося –
Пропало.
Прийшов ранок –
І невдовзі забагряніє світанок.
– Ось, якби одружитися та маєток свій побудувати,
– Та жити. Жити, щоб не бідувати…
Іван промовив, та здійснилось – тієї ж миті –
Його мріяння блакитні.
І почав він щасливо – немов у казці жити.
Працювати і життю радіти.
Та це вже – інша казка – діти…
02.08.10г
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435566
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 06.07.2013
автор: Валерій Кець