я не пам’ятаю себе біля тебе майже ніколи й ніскільки,
яким же він був віддаляючись від неї що п’яної сам ночі,
чи навпаки – наближаючись: жуючи паперове серце
страху панічно,
коли він дійде і скільки йому вже прощалося, Отче?
навіть не так без неї як від її – стовідсотковий опік –
руку міцно тисне чиясь рука, не відаючи що робить -
доріг, що самі собою ведуть, тобі лиш звертати вбік,
цілуючи стигми їдкі, впиватися кров'ю на пробу.
воістину, не воскресни ніде: на футбольному полі,
де спільне з кимось чужим дитинство, ні наприкінці
віртуальних лабіринтів, які переплуталися поволі
з завітною зав’яззю – кінцями, що в’ють з кінців.
залишайся нудьгувати разом зі мною у цьому вірші
доки співіснування не витіснить нас за його межі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435705
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2013
автор: ларс