[i] І в смерті, і в радості я, милая, з тобою,
Прилину, крилами накрию
і кров твою своєю кров’ю змию![/i]
Летіло двоє птахів білокрилих,
Живих та милих,
І ніжно сніжно-білих, —
Лебединеє подружжя.
Хто знав із них, що попаде під ружжя?
Бо постріл раптом пролунав,
Зойк сплинув та упав,
Прийнявши біле тіло поміж трав…
Заплакав гірко лебідь,
Що значить, друже, сум
В цю безнадійну мить?..
Це сприйме тільки розум,
А серце буде нить.
Ти знаєш: будеш далі жить,
Хоча подрýга-Либідь вмерла,
Бо браконьєра проклятущяя рука
У серце вцілила, убила,
Сконала, лебідь, твоя мила!
Що значить жить в цю безнадійну мить?
Ти ладен грудь собі розбить,
Вона померла — тож навіщо жить?!
До ней прилинув
Та крилами накинув
І сам від куль –загинув.
25.05.1997 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2013
автор: Ростислав Сердешний