День догорає, як свічка, що в мене стоїть на вікні.
Важко стікає по небу розпечений віск
Ніжно-червоного кольору, наче у сні.
Якщо вірити мамі - на завтра плануємо дощ.
А легкий вітерець обіймає верхівки тополь,
Що обабіч дороги, мов тин, пошиковані в ряд.
Люди-мурахи повзуть, мов судинами алкоголь,
Бо забруднюють вулицю болем своїх утрат.
По шосе проповзають душі старих авто,
Бо життя в тих поношених залізяках уже нема.
Вони їздять по ямах-шрамах старих доріг,
Під асфальтом яких уже мертва лежить земля.
Хмарочоси прорізують хмари – їм важко плисти
По червоно-желейному небу з суничним смаком.
Мене стомлює місто, воно наче неживе.
Його серце залите асфальтом, мов кип’ятком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435925
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2013
автор: goolivud