Я була лиш для тебе. А ти був сокіл.
Сокіл над бруком найвищої з Атлантид.
За нами тягнулось небо вишневим соком,
І щиро байдуже – „над” чи „під”.
Ми просто хотіли, обганяючи світ і рух,
Отак лишитись навіки в основі лету.
А ти взяв та й поснідав із інших рук
Від мене далеко.
Сталось тоді – ой чорно, чорно, як для обох,
Так і для Бога, що довго ліпив нас.
І був безпорадний у цьому Бог,
Зі скелі кинувсь.
А ти собі сокіл. Рятуй же його, давай!
Вгинайся, нехай доведеться криво.
Інакше – який же без нього Рай?
Кому здались твої крила?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43606
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.10.2007
автор: Малігон Анна