Я істориком дещо вважаюсь, то почну із початку.
Ген із перших віків, ще еректус людина не знала
ні про жодні маршрутки, трамваї, таксі, а чи буси.
То ж і я, по нараді з ногами, подався до центру.
Ще куранти на башті не били і десять ранкових,
коли я вже стояв під дверима книгарні «Богдан».
Дочекавсь, не намарно прийшов я до склепу,*
нову книгу велику я до сумки заледве поклав.
Перейти метрів сорок, і ось у гімназії-клубі,
на ймення красиве таке ось – нумізматичний,
там є й інші світи, ну а віза вартує дві гривні.
І кожен своє щось додому у теці та в гадці повіз,
ну а я: лиш монету «Химеру» і сто франків
сорок першого року із банку самого Парижу,
десять тисяч німецьких двадцять другого року,
що на розмір сягають, ну майже сторінки,
ще з Гвінеї Бісау сучасних аж тисячу песо,
де зображені дами етнічні і цілком природні,
бо чорному тілу для чого білизна? Непотріб!
Досить з вас, а кому ще цікаві монети і бони,
завітайте до мене, з Жан Жаком, звичайно.
Ось і з клубу поспішно я йду-чимчикую –
між монет і банкнот сповільняється час,
аксіома фізична така, і нічого не вдієш!
Лиш до кави-еспрессо не зміг не зайти
й Закарпаття маленький ковточок до неї.
Пару кадрів катедри, і неба, і жінки у звабі,
вже останній ковток смаковитий, встаю –
клуб письменних терпляче на мене чекає!
Пан Зіновій – поважний глашатай, як завше,
усім слово давав, не скупивсь, посміхався. .
І своїх ще п’ять песо вставляв друг Казьо,
ну а як же без нього, то й Тернопіль не той.
Там звучали вітання, наука, присвяти і звіти,
поміж них – половина жартівні крізь натяк.
Я ж про зустріч поетів в Чорткові сказав.
Вже опісля, помивши із милом всі руки,
до обіду постали, тримаючи келихи різні,
бо хто любить прозорість з Франківська,
інший – темну іскристу багряність «Шабо»,
до вподоби комусь і білявка висока суха,
аж ніяк, не в образу жінкам, я про світле вино.
А причина – червневі були уродини поеток,
і Миколу Тернопіль до Спілки направив,
теж і книги і диск представляли творці:
Чоловічок, і пані звабливі, Галина й Марія.
Споживали зубами… чи все тут писати?
І чи слід апетит ваш творити читацький?
Лиш зазначу легенько фрагменти окремі:
ковбаса і балик – то звичайне, не дивно,
смачно плавала рота підпеньків в підливі,
що текла по картоплі фігурному стані,
рум’янилось філе марципанної рибки,
і маслини одна одній моргали й до нас.
Прийшов час, бо скінчилися врешті напої,
хоч вода ще була, та не бралась в увагу.
Розійшлися здорові й бадьорі колеги,
хто по скільки у вимірі власного світу.
Теж і я на автобус пішов, шлях на південь,
та дорогою втрапив уперше у «Мамонт».
(Інтуїція стала в кафешній пригоді мені),
там цікаво: красиві панянки й заміжні,
навіть книги змістовні в полицях стоять,
дарував я для них на стелаж свою книгу,
а за те – картку знижок мені в гаманець.
Щось і ще пропустив, не сказав я панове?
Поміж вій щось було у тієї, що каву несла…
ось і все розповів про Тернопіль сьогодні.
* склеп – магазин, застаріле значення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436108
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 08.07.2013
автор: Ярослав Дорожний