Я бідно по простому жив.
Коли ще мав земне життя,
та знаю що Ісус мене любив,
і вірив в мої почуття.
Любові віри покаяння,
в молитву щиру та правдиву.
Моє з чистилища зітхання,
гірке, колюче мов кропива.
Ох... Як багато тут людей
усі на щось чекають,
я відкидаю тисячі ідей
цікавості в думках згорають.
Із шепоту зумів дізнатись
це суд, кому куди,
не хотілось так боятись,
кадрами перегортав життя сліди.
Боліли ноги, хотілось спати
крісел не було в цьому залі,
та всеш продовжував стояти
і черги все зростали далі й далі...
Ось моя, іду вже до Ісуса
підняти голову свою боюся,
не хотів я Біблію мотать на вуса
думав що я сам життя навчуся...
І хоч молився й вірив в Бога...
та жив не так як треба,
не хотів я в книги допомоги,
думав що ітак попаду в небо!...
Ох, як я жалую, про це...
Щой посіяв тей пожав
з встиду засмутилося моє лице
прости Ісусе... Я не знав...
04.09.2012 року...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436379
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.07.2013
автор: Ель Демір