Дев’яносто бабусі, вона біла, не сива,
Колись певно бабуся була дуже красива,
Сприт в руках ще зберігся, тихо голос лунає,
А бабусина доля вранці сонця чекає.
У гаях недалеко, червоніє калина,
Давно осінь минула, вже зима за плечима…
Сива жінка, старенька, дочекалась правнуків,
А вони, як до мами, протягають їй руки.
Всю родину й понині береже, як зіницю,
Мудрість з неї черпають, наче воду з криниці,
Дотепер у роботі, де ж береться в ній сила,
У свої дев’яносто бабця й досі красива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436455
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.07.2013
автор: Віталій Назарук