Навіть не дивно, скоріш – нормально:
Тут, як і скрізь, побували люди,
Добрі та ніжні, лихі й брутальні
Хутко зліталися звідусюди.
Ну і як завжди – сміття завали,
Яблуні, вивернуті з корінням,
Мертві озера, де бруд зливали.
Зникли комахи, птахи, тварини…
І «несподівано» стався вибух.
Що ж ви дивуєтесь, дивні люди?
Дехто - щасливчик - завчасно вибіг…
Вщент розтрощило усі споруди;
Місиво з м`яса, кісток і крові
Нині, де хвиля пройшла ударна.
Хай би ви, люди, були здорові!
Тут же – навічно – болюча рана.
Інколи звідкись вилазять монстри,
Нишпорять демони, чорні тіні.
Як зголодніють, виймають гострі
Леза, шматують усе й донині.
Дротом колючим з постійним струмом
Вся територія оповита.
Тут, у душі моїй, як не сумно, -
Зона відчуження. Вхід закрито.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436699
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.07.2013
автор: Іра Сон