Дощі періщать. Під будинком став.
Розгнівалось чомусь сьогодні небо.
У сонці Київ, в граді – Станіслав.
Але мені туди зовсім не треба.
Накрився мій на озері загар.
Сиджу у д́очки. А Перун лютує.
Мабуть, від сонця він дістав удар.
Температури надлишок турбує.
Вогненно дише, грізно гримотить.
Закрили вікна. Задуха в кімнаті.
І скільки ж то із неба буде лить?
Не вийти ні коту, ані дитяті.
Але для чогось відрами тече?
Земля устами спрагло все ковтає.
Сиджу в дочќи, внуч́а усмішку шле.
І шквал проміння душу огортає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436728
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)