[b]«Сорок вісім кроків»[u][/u][/b]
Тамара Васильєва
Кременчук – 2013
Хто вже тільки не розмірковував про особливості жіночої поезії. Тепер, коли я прочитав збірку віршів Тамари Васильєвої «Сорок вісім кроків», настала і моя черга повправлятися на цю тему.
У чоловіків і жінок різне світовідчуття і світобачення. В жінки різноманітніший світ емоційних тонкощів. Жіноча поезія, як правило, ніжна, мелодійна, чуттєва. Хоча тематично вона про одне – найголовніше – про очікування зустрічі з любов’ю і щасливим майбутнім.
Не виняток і перша книжечка Тамари Васильєвої. Справді, про любов, кохання і пов’язане з ним жіноче щастя в книжці чимало написано. Одні тільки назви поезій говорять самі за себе:
«Фонтан любові»(82)*, «Вино любові»(89), «Сила любові»(76), «Любов чи самотність»(93), «А вітер мене любив»(94), «Березневе кохання»(118), «Твоє кохання»(88), «Щастя»(88), «Щастя мить»(115), «Привези мені щастя»(74),
Та й що в цьому дивного – адже жінка більш чутлива до духовного світу, тому в жіночій поезії більше добра і ніжності, тепла і страждань.
[i]«Хотілося щастя, хотілось любові,
Хотілось…хотілося просто життя…»[/i] (68)
Можливо, тому, що Тамара Васильєва стала писати не в юному віці, а зрілість потребує більш стриманого способу передачі почуттів, в її віршах кохання не перетворюється на запеклу війну статей з усіма її перемогами, поразками і примиреннями. Її простір не обмежується простором спальні. В них немає шокуюче екстравагантних еротичних фантазій про плоть, шал і бажання. Емоційний спектр лірики має не надто контрастний розмах коливань від почуттєвого піку, близького до навіженості, аж до повної депресії.
Єдина «постільна сцена» в книжці така:
[i]«Чому тепла ковдра схолола…
Де ділось її тепло?
Так боляче…правда гола.
Скажіть, а тепло було?»[/i](71)
– так стримано і глибоко.
Кожен вірш у Тамари Васильєвої про любов. Це і ніжна зворушлива любов до матері – «Прости мене, мамо»(51), «Мамина хустка»(53);
і любов до рідного краю – «Рідному краю»(50), «Кременчуцький наш край»(49);
любов до рідного села, з яким пов’язані світлі спогади дитинства – «Моє село»(39), «Там зростали»(48), «Моє дитинство»(45);
любов до розмаїття навколишнього світу, до природи – «Музика природи»(16), «Пробудження»(14), «Я на межі між осінню й зимою»(26);
любов до мистецтва, музики, танцю – «Дяка Маестро»(32), «Я не знаю, про що написать мені вірш"(30).
В книжечці «Сорок вісім кроків» ви не знайдете пафосу і закликів, ви відпочинете від гострої аналітичності та безпощадності в переоцінці духовних цінностей. Поетеса уникла як і стеpвозно-істеричної, так і поблажливо-материнської інтонації. Поетеса не займається штучним прикрашанням віршів незвичайними образами, маловживаними словами. Дуже симпатичними є і декілька малюнків Віктора Курила, вони добре вписуються в загальний настрій збірки. А настрій цей можна визначити так – жіночність – це джерело вічних людських цінностей, а роль жінки – поєдання кохання з вічністю життя.
І на завершення вірш про це Віктора Оха:
Тендітна, чутлива беззахисна жінка
дарує кохання і вірності миті.
Насправді, [b]вона [i][/i][/b]наче з каменю стінка
і справжня опора в мінливому світі !
==========================
*– в дужках номер сторінки в збірці «Сорок вісім кроків»
Євмен Бардаков
12.07.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436974
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2013
автор: Віктор Ох