Без підтримки, без розуміння і без любові –
Хіба це життя?
Кожній другій знайома до болі
Дорога в нікуди, без вороття.
Без взаємності ми відпливаєм
Від берегів у бурхливе майбутнє.
Потім, отямившись, щастя шукаєм,
З жахОм розумієм, що щастя не в нім.
Думалось якось, що грань насолоди
Подих його, руки, ніжні вуста.
Та не знаходити спільної згоди
Хоч і дрібниця, та не проста.
Як присвятити себе, коли бачиш,
Що у тобі не знаходять душі?
Звісно ж, більшість йому ти пробачиш,
Та віддавати себе не спіши.
Хто ти? Ти зморена долею квітка, -
До цього цвіла, а тепер ніби й ні.
І той сум в очах, скажи, звідки?
Хто затушив жар, скажи, у тобі?
Хіба навпаки не повинно все бути?
Кохання вдихає у душі життя!
А ти ж ніби випила келих отрути,
Ідеш у нікуди, без вороття.
Чи варто триматись тієї людини,
Яка не дає тобі більше злетіть?
Життя це – моє! Воно в мене єдине!
А ви як умієте, так і живіть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437059
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2013
автор: Інна С.