Присвячую Любові Ігнатовій
Погляньте! Жінка йде, цариця,
Немов весна та до зими.
Здається, ось злетить, мов птиця,
Торкнеться хмар-перлин крильми.
Як дивно сяють її очі –
Між сірих хмар ясний сапфір!
Чом, так, як небо в зореночі,
Грає промінням її зір?!
Чом світ для неї – рай небесний?
Вона вступила з болем в герць.
Їй в нагороду – дар небесний,
Одна любов для двох сердець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437364
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.07.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)