в капличці ночі моляться богині
своїм богам
і їх цнотливий гріх
несе сади
до Яблука у гості
що таємниці вічні береже
неначе сейф з побитими ключами
які мов ребра у ночі болять
старого в’язня власної в’язниці
котрий ще дивом в’язи не скрутив
у цьому світі де не стрінеш в’яза
бо надбагато м’язів на землі
о
він багато оком перелазив
і перелази знав мов отченаш
стрілявши серцем
мазав
мазав
маза-
в!
він був для віршів наче дід Мазай
для зайців що не їдуть в електричках
і не ховають душу в поїздах
та
страх як птах
що висоти боїться
(але його таки не переміг)
не раз приходив як волала північ
мов передсмертноспраглий:
дай води!
його ж вода із серця рвалась кров’ю
немов вино що знає мову крил
і він поїв чорну жагу могил
що хочуть жити
що благають: жити!
але
то сон
то сон – моє життя
реальність ж справжня тільки там присутня
де так кохано моляться богині
коли долоні квітнуть
від грудей
ми
обираємо собі реальність
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437381
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2013
автор: Олександр Букатюк