А я?
Пишу тобі відвертого листа,
В далеку і чужу тобі країну.
Моя кохана, україночко, проста,
Без тебе, я не виживу й години.
Кохана, знаю всю твою тональність,
Ми злилися душею в унісон.
Для когось, може, це тупа банальність,
Але для тебе й мене це – не сон.
Кохаю, бо у пошуках завжди,
Шукаю те, чого душа воліє.
Кричу до серця: «Трішки підожди»,
Коли воно самотнім вовком виє.
Кохаю, значить хворий на любов,
Вона приходить в зорянім вечірку.
Й відроджує надії тихий зов,
А потім ніжиться в захмаренім затінку.
Тебе кохаю, значить житиму вовік,
Надіюся на краще, щоб не сталось.
Твоя ж сльоза фарбованих повік
У душу падає, аби у нас все склалось.
А ти?
Кохаєш перед склом в своїм вікні,
Чекаєш вже прийдешню зустріч знову.
По телефоні чую: «Тугі дні»
І я пишу тобі свою промову.
А ми?
Кохаєм – значить знаєм всю тональність
І стверджуєм собі, що це – не сон.
З натхненням чуєм новизни охайність,
Й зливаємось душею в унісон.
15 липня 2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437402
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2013
автор: Oleg Gavrilevich