Мені здається - не вдається
той життя паркур,
і тицяюся в кожну перепону.
Перерву чи перегру взяти
- просто перекур,
стає так лячно -
раптом же ж потону?
Я крайнім в черзі завше
опиняюсь, хоч займав
її одним із перших,
чи віконце
закриють перед носом,
чи не в ту я став.
Чи забира останнє попередник -
вибач, сонце!
Бува, намрієш-наплануєш,
виконати - зась!
Не вистачає хисту
чи удачі.
Не з тої встав ноги,
потрапив не в той час,
хоча стараєшся
і не ледачий.
Замислишся, бува,
чого добився і досяг?
Які щаблі скорив,
яку зробив кар`єру?
В своїй програмі черговий
віднайдеш баг*
шматуючи себе,
мов стос паперу...
...А вчора того
наглого-успішного швидка
відвезла, кажуть
- ледве "відкачали"...
А інший, що завжди встигав
- тепер тіка,
кудись, щоб кредитори
не дістали.
А та сімейна пара,
що взірцем була,
усіх бабусь
під`їздів галасливих.
Тепер гадають безугаву -
доля розвела!
Негідник, певно, він,
вона - свята і нещаслива!
Знайомий давній причепивсь
недавно у юрбі.
Рекламував-хвалив
якийсь непотріб.
Ти, каже, молодець,
живеш, везе тобі,
а я тут гавкаю,
заходячись від поту.
У тебе жінка і дитина
і житло і їсти є,
всього на пальцях
і неперелічиш...
... Не поспішайте гніватися
на життя своє,
паркур його шалений-надшвидкий
- мене ти не скалічиш!..
* див. в інтернетах.
16.07.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437597
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.07.2013
автор: Микола Шевченко