Зійди, моя Зоре,
зійди, спалахни між півоній,
розлийся багрово,
як день за горою зітхне.
Вже осінь минає,
а я все стою в обороні,
аби не збороло
безжалісне лихо мене.
Зійди, моя Доле,
і стань над замисленим світом,
не дай спопелитись,
або загубитись в снігах –
отих, що на скронях
розквітли непрошеним цвітом
в часи, як шукав я
загублене щастя в житах.
Зійди, о Любове,
веселкою в сріблі і злоті,
у сон поверни,
де вперше тебе я пізнав.
Вже, може, з тобою
зумію тоді побороти
тривоги-тумани,
що сумом лягли поміж трав.
[i]липень 2012[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437649
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2013
автор: Чир Нестор