У тому місці, ніби у пустелі,
Вже не піщаній…Навіть неживій.
Є небо наче пластикова стеля,
Є голос люду,що уже німий…
У місті тому до сих пір чатує
Така «ласкава»,невблаганна смерть…
І біль страждання ті ще спокутує,
А спогади розірвані ущерть…
І це Чорнобиль…Край людського лиха,
Де стався вибух,що життя забрав.
Він попелом в душі ганебним диха
Й жалю відбитком в пам’яті постав…
Це - чорний біль?Чи,певно,вража доля?
А Прип’ять дощик ллє з атомних сліз…
Дістались,нам,мабуть, найгірші ролі,-
Віджученість чорнобильських беріз…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437988
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.07.2013
автор: Мария Урста