Давай, забудемо на мить, що ми самотні.
Забудемо, що є земне тяжіння
І сподіваючись лиш на одне везіння,
У змах крила розбудим небеса!
Давай, уявимо на мить, що ми не люди,
І звуки зливи грають нам чарівну оду.
А за одну всього лиш нашу вроду,
Нам дарували ангели безсмертя.
Давай, згадаємо на мить, що ми щасливі.
Візьмем у руки подарунки долі,
Вплетем у коси обруч із магнолій,
Заплющим очі і...
Давай, забудемо на мить, що ми самотні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438126
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2013
автор: Злата Жовтнева