Любов була iз нами все життя,
Якщо сварились, то без злоби,
Хотiлось знать про наше майбуття,
Але обходились без Глоби.
Ми знали, що любов - то є життя,
Добро - то аура кохання,
А злоба то кiнець буття,
Початок людського страждання.
Ми намагались все життя
Не наробити людям лиха,
Але шкребе за душу каяття,
Що не завжди трималися ми тихо.
Ми лаялись, неправедно клялись,
Кричали, розпускали руки,
Хоч пiдсвiдомо знали , що колись
Прийде до нас той день розпуки.
За скоєні грiхи до нас прийшли
Хвороби всякi в груди й ноги,
I знов до Бога каятись ми йшли,
Хоча й не вiрили у нього.
Пройшло життя, вже виросли сини,
У дочок народились дiти,
Нам молодiсть вертають тiльки сни,
Онуки держать нас у свiтi.
Ми дiтям нашим у розлуки мить
Залишимо любов до свiту,
В якому треба їм без зла прожить
З народження до заповiту.
28.02.97
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438199
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.07.2013
автор: Георгій Грищенко