Лежу і плачу тобі в долоні,
а хтось так лагідно пестить мої скроні
ти терпиш усі мої спроби піти
легко й не вимушено повторюєш:"тобі нікуди іти"
а я навмання кидаю речі у рюкзак
кричу у слід, що все не так.
Береш на руки і заносиш до хати
мене переповнює відчай і хочеться все порвати.
Я ніколи не любила цю будівлю
ніколи не називала її рідною
і ці дивакуваті малюнки на стінах
все..все.. в моїх руїнах
годинник дивно позирає на мене оченятками
а на столі кава з розбитими горнятками
кімната закидана стільцями
а ми більше не будем перекидатись слівцями..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438223
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2013
автор: Хомка