________________________________
10_________________________________
І знов трудові будні. Так, все як завжди. І Аліса, як неодмінна константа цього доволі рутинного процесу, занурилась в роботу. Дещо занудно, але цього тижня вирішила відійти від постійного свята та просто поринути в працю. Тим паче, що її (себто всюдисущої роботи) накопичилось вдосталь. Тож, саме час для трудового вдосконалення. Виправляємо помилки минулих вихідних та налаштовуємось на невеселий процес, але, що ж поробиш, - це те, що іноді також потрібно. Важливо ж, хоча б іноді, сублімувати акумульовану енергію у необхідне русло. Ось так, створюються поволі проекти для презентації нової мережі розважальних центрів, один з яких саме й відкрився нещодавно в центрі Києва. Так, що ж ми маємо по ньому? Затишні ресторани, привітні кафе-бари, розкішний сервіс. Багато новомодних гараздів. Більярд. Боулінг. Гольф-клуб. Ще й у пейнтбол можна пограти. Якщо в дитинстві ви не мали часу та можливості відчути себе бравим воякою, то саме тут є можливість наздогнати нестаток адреналіну та дитячого захвату. І це справді іноді дуже корисно. Бо не тільки працею ментальною та гульбищами алкогольними повинна жити людина. Іноді дуже корисно викинути весь свій негатив, що накопичився ось саме таким чином. Аліса ж більше полюбляла тир. Це почуття зброї в руках. Відчуття вседозволеності та якої-не-якої влади. Ні, не подумайте, що це маніакально-депресивна залежність чи бажання когось вбити. Це просто своєрідний спосіб позбавити негативу. Віддати все це мішені. Просто забути про все. Відчувати тільки легкий запах рішучості та чути постійний шквал пострілів. А поряд лише ті, хто тебе зрозуміють. Хто, так, як і ти прийшов полишити тут частку свого смутку. Або просто згаяти час. А чому б і ні? Якщо щось існує, то чому б цим і не скористатися? Пейнтбол менш болючий, зате дає змогу відчути ще й командну гру. А також просто насолодитись, ніби дитячою, біготнею, але це також допомагає розслабитись та відключити в деякому сенсі мозок.
Тож, стратегічна частина в тій чи іншій мірі спрямована, тобто потрібно працювати. Для початку над презентацією. Тобто банальне та сухе слово піар потрібно зробити самоціллю. Запросити якихось зірок, влаштувати вечірку…Все, як годиться. Треба визначитись тільки кого. Якихось особливих забаганок у замовників не було. Тож, поле вибору відкрите. Ну, що ж потрібно орієнтуватись по минулим надбанням. Треба попросити секретаріат надати повний звіт, щодо колишніх кампаній. Робота ж якась велась. То можна нею і скористатись. Чого ж ні, якщо так? Себто, роботи, як-то кажуть, непочатий край. Ось так і час спливає непомітно. Вечір. Потрібно полишати весь цей аврал, та їхати додому. А, може, щастя саме чекає на зустріч десь в метро. А що, багато ж так знайомляться… Потім навіть одружуються. Прикольно, напевне так ось з ледве помітного погляду, з простого дотику руки, зрозуміти, що це хтось – це твоя людина. Твоя – навік. Ось як так можна? І що означає слово «твоя людина»? Дивно, але саме на категорії «моє» і не «моє» ми розділяємо всіх. Ніби вибираємо з товарів у супермаркеті. Але як, і по яким критеріям? Так, буває так, що ось з першого погляду чітко розумієш, що це саме те. Що потрібно. Що конче необхідно. Та сама людина, що буде здатна терпіти тебе, саме такою, якою ти є. Без зайвого пафосу, без зайвих претензій та непорозумінь. Буває, що накриває спершу, а потім просто отямлюєшся, а все пройшло. Метелики в животі не радять більше нічого. Вони померли. Від них залишається лише тільки гіркий присмак невдоволеності та безмежна зневіра у сьогоденні. Але буває, що щось подібне не вщухає роками. Просто утримується в тобі, переростає у щось більше. Доросліше. Більш вишукане. Що допомагає довіряти людям. Надає сил та розвиває тебе як особистість. Звичайно, я не вірю давно в те, що весь світ поділений на половинки та кожен має знайти свою. Що за нафіг? Як таке може бути? Тобто, якщо ти – затята патріотка України, а твій коханий якимось чудом закинутий до Гваделупи, то тобі і щастя в житті не бачити? Це не справедливо! Але, звичайно, певна хімія в даному процесі є. Не дарма, ж навіть вчені не можуть визначити що і як проходить та під яким впливом формуються ці реакції в організмі тих чи інших індивідів. Але всі однозначні тільки в одному, що певним чином ми викликаємо один в одному симпатію чи антипатію. І хто його знає як це все регулюється та обґрунтовується…Ось такі думки роїлись в голові, допоки Еліс перебирала ногами від офісу додому. Чудовий день. Рутинний. Але чудовий. Просто вмикаємо якийсь фільм на комп'ютері та засинаємо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438487
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2013
автор: Sama_po_Sobi