Ти пам’ять про любов мою любив.
У пам’ять перейшли й мої страждання.
Хіба кохання має стільки злив…
А як же зірка наша в небі рання?
Вона була єдиною на двох.
У позолоті, де іржа взялася?
І так пекло на серці від тривог,
І музика стражданнями лилася.
О, Боже! Пам’ять є, чому вона
Не висохла, як трави в літню спеку?
А у твоїй душі цвіте весна.
Ота, що так уже від нас далеко.
Не можу в пам’ять! Хочеться в любов…
Але із попелу не відродити.
На згарище не треба класти дров –
Нема вогню, любові не горіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439205
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2013
автор: Тамара Васильєва