Невже немає більших, ніж Бандера,
що послужили шаблі за добро?
На жаль, немає. Ті списали пера,
а інші брали в ќогута перо.
Який народ, такі його й герої.
Кого тепер узяти за зразок?
Один сидів, а інший щось накоїв,
а решта – знову голови в пісок.
Але ж сидять на всіх щаблях «кугути»
та підглядають з сідала курей.
Це ж скільки ще курчат повинно бути.
Це ж скільки треба сорому в людей,
щоб отаке пропхати у палати?
Тепер їм і Бандера по плечу.
Тепер і Стуса знову можна здати
до православних в потяг палачу.
Виполюється тихою сап́ою
недоторканне в еверестах душ,
А де поділось клятвене, –[i] не руш –[/i]
потомкам заповідане Ордою?
Тепер їм платять Юдині дукати,
щоб розміняли їх на мідяки.
Як тяжко все це бачити і знати.
Що з наших дуль? Що можуть кулаки?
Гріхів ще не спокутали батьки.
То що і нас ще будуть проклинати?
А ми в халупах, наче у чертогах,
чекаємо прийдешній благовіст.
Суспільство хворе мучиться в пологах.
Обжертись і розлізтись по барлогах –
оце і є життя найвищий зміст?
Оце за це потрібно борюкатись?
За це герої проливали кров?
Та лиш від цього гріх за меч не взятись...
Та тільки дух козацький охолов.
Та ми ж терплячі. З нас здирають шкуру
і гонять від корита до хліва.
Для чого ж та музейна булава?
Кипить. Кипить Мазепинська натура.
Тремтить. Тремтить в «кугута» голова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439231
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.07.2013
автор: I.Teрен