Летять примари, в'ються гриви.
Земля гуде,туман розбито.
І падають дозрілі сливи.
З трави росу холодну збито.
Ранкову тишу розриваючи,
Табун коней вертав з нічного.
Їх гриви вітер розвіваючи,
Все на шляху змітав зі свого.
Хрипить вожак, гнуть шиї коні.
А ніздрі полум'ям палають.
Кров молода їм стука в скроні,
Вона ж і очі заливає.
Промчав табун і зник в тумані,
Повз спутану стару коняку,
Яка завмерла з переляку,
В нервовому якімсь чеканні.
Здорова сльозина скотилась з очей.
Смуток і туга, прокляття долі!
Ми звикли бачити возі коней.
Вони ж мріють - просто пастись на волі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439340
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2013
автор: Ukraine55