Легенько вітерець торкнувсь щоки.
А я відчула, ніби поцілунок,
Чи ніжний дотик рідної руки.
Невже це долі цінний подарунок?
І маком зашарілося лице.
Я знову, як раніше, озираюсь..
То листя розправляє деревце...
І я крізь сльози, cумно посміхаюсь.
Навколо тиша, спокій, німота.
Лиш вітер тихо гладить сонне гілля.
Моїх думок поблідла пустота,
А, може, просто віри божевілля?
А час все далі відтісня тебе.
Ти не прийдеш..Та чую все ж я кроки.
Німіє відчуття моє слабе...
Нас відділяють дні і довгі сумні рОки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2013
автор: Н-А-Д-І-Я