Вона простою жінкою була…

Їй  так  хотілось  ласки  і  тепла,
Їй  так  жадалось,  щоб  її  любили.
Вона  маленьким  ангелом  була,
Якому  просто  обітнули  крила.
Її  додолу  кинули  з  небес,
В  брудній  калюжі  замастила  тіло.
Уже  не  вірить  в  райдуги  чудес,
Адже,  упавши,  більше  не  злетіла.
Водою  чистою  з  святого  джерела
Їй  змити  бруд  хотілось  до  нестями.
Колись  вона  раділа  і  цвіла,
Тепер  в  душі  пречорна-чорна  яма.
Вона  простою  жінкою  була.
Простою  жінкою,  що  вже  не  мала  сили.
І  за  краплинку  ніжного  тепла
Вона  злиденну  душу  оголила.
А  їй  в  чиїхось  так  хотілось  снах
Побути  трішки  ангелом  небесним.
І  танувши  у  лагідних  руках,
Вона  іще  надіялась—воскресне.
Їй  не  хотілось  йти  на  п’єдестал
У  одязі  ошатному,  новому.
Воліло  серце    крапельки  похвал
За  ту  любов,  що  проростала  в  ньому.
Щоб  вибратись  з  заплутаних  тенет,
Вона  цю  роль  вже    не  хотіла  грати.
На  дріб’язок  розсипаних  монет
Боялась  власну  душу  розміняти.
Вона  себе  простити  не  змогла,
Не  відмивалося  від  бруду  ніжне  тіло.
Вона  простою  жінкою  була,
Їй  так  хотілось,  щоб  її  любили…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2013
автор: Натік