Втопають небом сніжно-білі пароплави,
Наздоганяє їх роздмуханий вітрець.
Немов пастух,що заганя овець в отару
І лине простором ця музика сердець.
То,чесно? - музика!А не атласне соло.
І кожен раз там вирина нове життя,
Коли поглянути у бездну невагому
У час безсвітнього безлюду-забуття...
Та в неба є,як всіх у нас свої капризи.
Я саме в цю годину прагну допомог,
А пароплави заховала синя пристань,-
Нове життя дадуть у визначений строк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439702
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2013
автор: Ліна Біла