Дрижала, сміючись, опора електрична,
та кепкувала, дуба як стинали:
"Було не заважати, тріска стогодична!
А то, бач, виросло - дрота ледь не дістало.
Навіщо ти росло, яка була в тім користь?
Я ж - інше діло"- струмом все гуділа,
"Мине ще трохи часу, і мої опори,
обплутають дротами все земнеє тіло.
Раніше ви росли, що ніде було стати!
А ми ж чим гірші? В нас напруги більші!
Поглянь - які сережки-ізолятор!
Та скаже кожен: ми людині потрібніші!"
А дуб мовчав, лежав, та й що він міг сказати,
коли вже мертвий - всохлолиста жертва...
Недоля випала лиха йому зростати,
де пролягаєь шлях цього "електронерва".
Він тихо ріс роки, і мовчки сонця прагнув,
Купав водою листя дощовою.
Та сталася біда - високовольтну тягнуть!
Дерева полягли, мов скошені косою...
...Отак стояти на дорозі сильних світу...
Билина в полі поїздових колій.
В нас жертва не вблагає траурного квіту,
Не кине грати сильний переможні
ролі...
2001 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43993
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.10.2007
автор: Микола Шевченко