Вона маленькою бродила
Поміж лугів, лісів, озер.
Її у транс щораз вводила
Природа, мов гіпнотизер.
В її очах купалось літо,
Пливли хмаринами думки.
Вона завжди раділа світу,
І свято вірила в казки.
Вона малою гру любила,
Її манила боротьба.
У ній поєднувалась сила
І щиросердна доброта.
Вона життя, мов сік, ковтала
Хапала миті за барќи.
І книги поїдом з’їдала,
Немов солодкі цукер́ки.
А потім раптом поскромніла.
Ступила зрілість на поріг.
Вона знайти себе хотіла.
Науку гризла, мов горіх.
Вона любов на смак пізнала -
Солодка була і гірка.
У скриню честь свою сховала.
Ключа нікому не дала.
А потім... доля чи недоля
Її схопила на гачок.
Скінчились її вільна воля.
Змілів живильний потічок.
Лиш діти душу її гріли.
Робота клала в кошик плід.
А хмари купчились, сіріли
І сонця затуляли слід.
Дощами лилася тривога,
Громами розривався біль.
І довго слалася дорога,
Де тільки камінь, кров і сіль.
Вона ішла. Вона молилась.
З останніх сил несла хреста.
Та якось вранці пробудилась –
А за вікном цвіте весна.
А на спині... не хрест, а крила.
В очах проміння виграє,
У тілі молодеча сила,
І серце... знову казки жде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440049
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 28.07.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)