(Моєму чоловіку)
Мені тебе зоря наворожила,
Коли я вже літати не могла…
В тобі черпала я натхнення й сили,
Як воду із гірського джерела.
Ти був собою. ПрОстим і веселим,
Але до болю рідним і своїм.
І засвітилася моя оселя
Тремтливим теплим поглядом твоїм.
Ти був звичайним. Не писав сонетів.
Заварював для мене каву й чай.
Та обіймав палкіше всих поетів,
Що в віршах жінці лестять зазвичай.
Не довіряв мені свої турботи.
Беріг мене від болю ти свого,
Коли приходив пізно ти з роботи.
Та зАвжди відчувала я його…
Мої обійми гріли та цілили,
Тобі були бальзамами слова,
Щоб плечі дужі знову розпрямились,
І щоб душа світилася жива…
Скажи ж, що стало, що із нами стало,
Коли рокИ за вікнами спливли?
Колись удвох з тобою ми літали,
Сьогодні крил підняти не змогли…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440122
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2013
автор: Ірина Лівобережна