Мить, що все лишає на місцях без руху
і заставляє очі плакати від часу,
та серед купи пластику і брухту
у нас немає більш на неї шансу.
Від смутку гину, наче від чуми,
мій час вмирає болісно й повільно
і забирає із собою кращу мить,
лишаючи мені свою провину.
Говорить те, що я напевне знаю:
не треба рахувати дні й години,
бо темне листя шелестить із жалю,
що час і мить злилися воєдине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440217
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2013
автор: Тетяна Ященко