Хочу забути… нехай і на єдину мить …

Батьки  з  дитинства,  вчили  щирим  бути,
Казали,  що  прийде  той  час,
Коли  добро,  яке  ти  зробиш  людям
Повернеться…  примножене  в  десятки  раз.

Я  вірив  в  це.  Робив  все  справедливо,
Коли  потрібно,  людям  помагав
Та  все  ж,  не  кожен  зміг  це  оцінити
І  з  кожним  днем,  надію  утрачав.

Казали,  що  потрібний  всім  хороший,
Що  лиш  порядний  матиме  тала́н,
Тому  прийшлося  нести  ношу,
Яка  ускладнила  душевний  стан.

Але  коли  у  світ  реальний  вийшов,
Свідомість  перевтілилась  навік,
Упевненість    свою  вчував  лиш  в  тиші
І  мучився  оттак,  за  роком,  рік.

Коли  ж  узнав,  що  ти  поганців  любиш
І  не  одно́му  віддалась  колись,
Для  мене  світ,  в  ту  ж  мить  перевернувся
Здалось…  душа  в  безодню  полетить.

Кричав  у  снах,  а  наяву  ходив  похмурий,
Хотів  віддати  душу  сатані.
Щоб  лиш  на  мить  забути,  про  твоє  минуле
Прожити  в  спокої,  свої  останні  дні.




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440319
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Юрій Бондар