Батьки з дитинства, вчили щирим бути,
Казали, що прийде той час,
Коли добро, яке ти зробиш людям
Повернеться… примножене в десятки раз.
Я вірив в це. Робив все справедливо,
Коли потрібно, людям помагав
Та все ж, не кожен зміг це оцінити
І з кожним днем, надію утрачав.
Казали, що потрібний всім хороший,
Що лиш порядний матиме тала́н,
Тому прийшлося нести ношу,
Яка ускладнила душевний стан.
Але коли у світ реальний вийшов,
Свідомість перевтілилась навік,
Упевненість свою вчував лиш в тиші
І мучився оттак, за роком, рік.
Коли ж узнав, що ти поганців любиш
І не одно́му віддалась колись,
Для мене світ, в ту ж мить перевернувся
Здалось… душа в безодню полетить.
Кричав у снах, а наяву ходив похмурий,
Хотів віддати душу сатані.
Щоб лиш на мить забути, про твоє минуле
Прожити в спокої, свої останні дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440319
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Юрій Бондар