На крилах ду́мки тихо вдаль
Я полечу крізь пересуди,
Крізь щільну заздрості вуаль,
Крізь дні, роки, події, лю́ди.
Товсту́ невидиму стіну́
Слабкого, хворого зневір'я
Порве на клапті, навісну,
Надшви́дка думка, у сузір'я
Вплететься з мрій. Постане світ,
Від правил вільний та догматів,
У первозданність мій політ -
Не в пекло, видумане катом!
Колись, у сивій давнині
Гігантську швидкість ду́мка ма́ла,
І в повсякденній маячні
Скупих формальностей лекалом
Ще не обтяжена була́,
Суєтність мертвих технократій -
Незнаний пращурами "вклад"
Потомків (нас) - не був ще взятим.
Ті перші люди, ті боги
Всі знали: рай земний пред нами -
Не в небі він, а навкруги,
Його ми робимо руками.
Руками до Отця творінь
Торкались ніжно. Досконалість
Рослин, тваринок до прозрінь
Людей, натхненних, спонукала:
"Зрости́ квітучий, пишний сад,
Створи́ в пори́ві одночаснім,
В любо́ві з Нею, двох малят -
Пізна́єш Рай земного щастя!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440326
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Олександр Обрій