На серці розійшлись останні шви,
А біль, злий отчим, б’є мені у душу,
І я ,мабуть, це витримати мушу
Бо Бог терпів — і нам велів.
І де знайти мені ту нитку й товсту голку,
Щоб залатати в серці , геть змарнілим, пустоту,
Та ще б зустріти чудотворну ту голубку,
Що все зашиє — ніби й не було жалю…
Прийде вона — і ніби все рукою зніме,
Забудеться і серця плач, і жаль, і все оте лихе ,
І навіть кволий голос , що душею часто лине —
Затихне і втіче — прийде нове.
Це голос радості й пташиного щебету,
Веселки й квітки , що стрічає новий день,
Мовчання трав і зір яскравого бенкету,
Навік оспіваний мільйонами пісень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2013
автор: Дмитро Волинський