[i]За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то отдасте... [/i]
[b]Т. Г. Шевченко [/b]
Була у Петербурзі історія така:
Лисенький чоловічок гукав з броньовика.
Казав, поділим землю, заводи роздамо –
Багато і привільно тоді заживемо.
І буде на прилавках усякий гарний крам –
Ковбаси по два двадцять, наркомівські сто грам…
І вже до горизонту повернуті носи –
Там привид комунізму і запах ковбаси.
Ті мрії легковірні далися нам взнаки.
Не сталось, як гадалось, скоріше – навпаки.
Голодомори, війни косили, мов коса.
Не вистачало хліба – яка там ковбаса.
І от вона з'явилась у брежнєвські часи.
По кілограму в руки, і більше не проси.
Був на вершині щастя радянський патріот –
Нічого, що з крохмалом, зате без ГМО.
У чергах довжелезних знайомилися ми,
Ходили на паради боротися за мир.
Вже Україна вільна шляхи свої прямить.
На роздоріжжі долі загаялась на мить.
Той лисий чоловічок зурочив нас мабуть –
Не стало суддів чесних, державників не чуть.
Купивши нас за гречку, прийшов до влади хам,
Ну а за те добавив пенсійний вік жінкам.
Безкарно розікрали заводи і ліси,
А нам на те начхати – нам дайте ковбаси!
Не хлібом же єдиним на світі живемо,
А хлібом з ковбасою!
Їмо. Їмо. Їмо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440432
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Валерій Голуб