Твої напівкруглі стегна і м’ятно-лимонний погляд
Мою неприступність стерли ілюзіями втіх.
Мене обіймаєш міцно, за звичкою мантикори.
Із клітки цієї ніякий ще в’язень не втік.
Незграбно стискаю руку, твою неспокійну руку,
Ніколи б не здогадався, скільки ти маєш сил.
Зібгала світи під себе, прогнула закони Гука,
Ньютон би нізащо, нізащо тебе не скорив.
Птахи у тобі співають мені незнайому пісню,
Комети втікають від пекла твоїх метастаз.
А листя з очей засипає, вщент засипає киснем
Твій голос різдвяно дзвенить, як імперський наказ.
Я знаю, що ти байдужа до тіней моїх верлібрів,
Що інша поезія манить нескорену суть.
Я бачу тебе так гарно, як щойно зловлену рибу.
Пливи ж у свій океан. Пливи, як інші пливуть.
P.S. Недосяжне - це дуже важлива частина нашого духовного розвитку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441329
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2013
автор: Олександр Ткачинський