На межі, за крок до божевілля
Мені грішній немає прощення,
Втомилась... всі марні зусилля,
я жити не маю натхнення.
Від тебе вже вільно залежна,
Тепер я самотня, ти так хотів,
Бентежить байдужість безмежна,
Пробач же цей сенс у межах рядків.
Не мене ведеш до вівтаря -
Вибачай мені смертельну муку,
Що не я засяю, мов зоря,
Пробач, що не тримаю твою руку.
Пробач, що поряд лиш думками,
А пристрасть ночі не зімною п'єш,
Все те, що не було між нами,
Прости, прости що цим мене уб'єш.
Уже втомилася так жити,
Пробач, від себе я цей світ звільняю,
В цей день пусти на воду квіти,
Пізно... не трать себе на метушню.
Моя вина, бо відпускаю,
Що з іншою пов'язаний вже ти,
Пробач за те, що я кохаю,
За все, пресвітлий ангел мій, прости...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441512
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2013
автор: Лілея Лозова