Тліючі плями на ребрах давнющих меблів,
Мелений перець на кожнім її куті.
Давня іржа забиває думки і клеми,
Люди в металі - моє джерело води.
Соняхи крутять свої жовтуваті вії,
Білими пальцями блискавки і нехай,
Координатор розплачеться, зубожіє,
Очі розтануть і буде дуріти Кай.
Все опломбовано з нас не дістанеш більше,
Криги зі скреслих і вигаданих морів,
Ти по шматочку на дошку пошани вішав -
Те, чим раптово і гостро перехворів.
Щось перейшло в хронічне і мій хронолог,
Швидко зібрався і на тобі "go away",
От би зустрітися в душі з ним випадково,
Десь у собі, як найдалі від рук людей.
Я би з кутів змів достатньо пекучий перець,
Дав географії градусів і широт -
Прикро, що я намагаюсь кричати ще раз,
А мені свою воду ллє, сука-душ у рот.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441697
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2013
автор: Роман Могилат