Може, віддати душу склодувам,
Хай би наповнили чимось,
Хоча б димом,
Навіть якщо їдким,
Із піщаних їхніх легень,
Маленьких і хворих...
Друг дивиться злим
Поглядом очей на сонці
Прозорих...
А нього також душевне
Горе.
Не можна наповнити те,
Що немає дна,
Чи банальних м'язових стінок,
Скільки не дуй в мене вітром - дарма,
Море не витягнеш з сіток,
Пустелю не витягнеш з сіток,
І навіть якщо закрити вуаллю зі скла
Постійно буле прогін,
Навіщо хворіти, коли
По тобі дзвонить дзвін,
І плачуть сусідські діти?
Порожнеча живе в тобі,
Інвертує тебе у мене:
Холодний,
Терпкий,
Останній.
На дорозі широкі клени,
У житті широкі проблеми,
А постарайся пройти поміж них.
Бо може існує далі
Сусідських квартир,
Темних дахів,
Перелітних осінніх птахів,
Душі, мов прострілений тир,
Мови незвіданих знаків.
Головне - правильний орієнтир
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441921
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: ДжоніПол