Упала ніч, дрімає степ.
Та не шукай у тім спокою.
Все налаштоване до бою
Притих, неначе, й неба склеп.
Ховається за хмари місяць ясний
А чи байдужий він, чи ні,
До того, що тут твориться в тіні?
Кому дарує погляд власний?
Чи допоможе ворогам?
Чи козаченькам допоможе?
Схили прихильність його, Боже
І свою ласку даруй нам.
Шепоче тирса, то шумить.
Що у собі вона ховає?
Можливо вороженьків зграї,
Ти заховала у цю мить?
О степе наш, о рідна ковила,
Хіба не ви Вкраїни на сторожі?
Заплутайте стежки ворожі,
Щоб ні одна в Вкраїну не вела.
Посійте страх, накиньте блуд
І заведіть в такі тартари,
Щоб ужахнулися татари.
Звершіть над ними правди суд.
Коли ж для захисту землі,
Що нас зростила і гордиться нами,
Не дурно ж звуть нас козаками.
Візьми життя, присвячене тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441984
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико